Міжнародний день студента — радість чи скорбота?
Всі справжні студенти, і ті, хто називає себе ними, хоч це не так, чекають 17 листопада так само, як християнин Пасху. Проте перший випадок набагато складніший.
Кожен знає свою правду... Інколи правда настільки ранить людину, що вже краще було б збрехати і забути, ніж все розказувати. Можна розпочати, як би там не було, з самого початку...
Коли приходить 17 листопада, усі, без виключення, «люди, що навчаються у ВНЗ» стають студентами. Так, безперечно, є багато студентів, що заслуговують на це звання, так, саме звання! Споконвіків слово «студент» асоціювалося з чимось таким, що рухає процес. Багато революцій розпочинали саме студенти, адже це нове покоління, на яке не впливали ті часи, в яких жили їх батьки. Якщо у Європі студент, щоб стати освіченою людиною, працює над цим, не покладаючи рук, то в Україні більшість студенті «встають в чергу за дипломом».
Тобто, по-перше, не виконує навіть найменших вимог поставлених програмою, по-друге, ігнорує попередження про вилучення з ВНЗ, по-третє, намагається заробити бали «через когось». От чи має права такий «студент» себе так називати? Адже якщо хтось має студентський квиток, це ще не означає, що він студент... Хоча кожен собі може дати відповідь на попередньо поставлене запитання. Проте, коли календар показує 17 листопада, абсолютно всі стають студентами. Хоч люди це вищі примати, проте у цей день, особливо пізно увечері у гуртожитках, важко відрізнити «нижчого від вищого». Таке в нас суспільство... І ніхто навіть не задумається над тим, звідки пішло це «свято».
Ще до Другої світової війни Дня студента у Європі, як такого, не було. 28 жовтня 1939 року в Чехословаччині, у Празі, студенти разом із викладачами вийшли на мирну демонстрацію на честь річниці створення Чехословацької держави (28 жовтня 1918 року). Німецькі окупанти розігнали демонстрацію. Проте під час цих подій був застрелений студент Ян Оплетал. Більше ніж через два тижні, 15 листопада 1939 року відбулися похорони Яна, які швидко переросли в протести. Десятки демонстрантів було арештовано. Вже через два дні, 17-го листопада, війська з рано-вранці оточили студентські гуртожитки. Понад тисячу студентів була заарештовано і послано у концтабір Заксенхаузен. Дев'ять студентів стратили у в'язниці в празькому районі Рузине. При цьому всі вищі навчальні заклади були закриті аж до закінчення війни. Саме на честь цих трагічних подій на Всесвітньому конгресі студентів і був проголошений Міжнародний день студентів.
В Україні «свято» студентів встановлено згідно з Указом Президента № 659/99 від 16 червня 1999 р. (до цього святкувалося 25 січня, на Тетянин день, згідно з традиціями Російської імперії, а згодом Радянського Союзу).
По суті, якби не події 39-го, студенти так би і залишилися лише з одним «своїм днем», що є аж ніяк не припустимо, адже це така «важка і непосильна» праця.
Сумно стає лише від одного: студенти, як «верства», що пропагує нові ідеї, у нас в Україні ще в більшості «спить». Лише 17 листопада вони б'ють себе в груди і кричать так, що чути на дев'ять поверхів: «Я студент і я цим пишаюсь». Правда в тому, що всі скажуть, що у всьому винна держава... Але це ж не вона будує студентську свідомість. Не студенти мають боятися влади, а вона має боятися студентів... Проте до цієї пори нам ще далеко...
Студент ІІІ курсу
історичного факультету
Турковський Тарас