В оточенні анархії і купи бруду...

В оточенні анархії і купи бруду

Між магістралями машин і мрій блаженних,

Блукає тихо мрія безнадійно,

Шукаючи шматок людського серця.

Прийшов той час, коли усі байдужі.

Коли матерія вбиває душу.

Коли моральне втрачено даремно,

А тіло огортає смуток.

Коли думки не ті і не про те,

Коли вульгарне витісняє світле й чисте.

Ніхто вже не живий і ще не вмер,

Й ніщо вже не врятує цілий Всесвіт.

Все змінюється й змінюємось ми:

Постійно нові плани, задуми, бажання.

Та в цьому лиш відмінність від тварин

Хоча й над цим задуматися варто.

Коли жорстокість витісняє ніжність,

Коли брехня затьмарює реальність,

Коли убити легше ніж створити,

Хіба усі ми існувати маєм?

Ми мріємо про дачі та машини

Про статки, статус, ріст карєрний

Не думаємо про здоровя близьких

Це нам не треба...все даремно?

Якщо відкинути усі стереотипи

Ми вже не ті, бо ми не стадо

Тобі робити треба так як всі,-

Клеймують друзі, але чи варто?

Будь справжнім: мрій, твори, кохай!

Життя одне, тому живи як хочеш

Будь індивідом, проте знай

Що жити-це не так вже й легко й просто.

Студентка ІІІ курсу

історичного факультету

Савосто Вікторія